Для турботливих батьків
ПОБАЖАННЯ БАТЬКАМ
Пам'ятайте, що дитина – це дзеркало життя своїх батьків. Як у краплі води відбивається сонце, так і в дітях відображається духовне багатство мами й тата.
Робіть усе, щоб дитинство й майбутнє ваших дітей було прекрасним. Любові та взаєморозуміння, успіхів, щастя вам і вашим дітям!
І наостанок нагадаю вам, шановні батьки, слова відомого американського педіатра Бенджаміна Спока:«Любіть вашу дитину такою, якою вона є, і забудьте про риси, яких у неї немає".
Результат виховання залежить не від ступеня суворості чи поблажливості, а від ваших почуттів до дитини й від тих життєвих принципів, які ви прищеплюєте їй.
Правила виховання
Дуже часто найскладніший вибір –
це вибір між легким та правильним.
Дж. Роулінг
Шановні батьки!
Пропоную Вам ці корисні поради, наповнені досвідом психологів різних країн. Сучасний світ швидко змінюється, змінюються й діти, але основні правила, які будують позитивні відношення між батьками та дитиною, залишаються. Беручи до уваги те, що ці правила підтверджені роками аналітичних та практичних досліджень відомих психологів, можна назвати їх«Золотими правилами виховання».
Отже:
Вчіться приймати свою дитину такою, якою вона є, без заниження її гідності чи завищення недоліків.Якщо батьки не вміють об’єктивно оцінити сильні та слабкі риси дитини, було б дивно сподіватись, що вона сама легко навчиться ставитись до себе неупереджено. А між тим, схильність до об’єктивного самоаналізу – це той фундамент, на якому будується сильна та впевнена в собі особистість.Прийняття не означає, що з негативними рисами характеру чи поведінки не треба боротись. Навпаки, неупереджене ставлення допомагає швидше помітити, яким моментам виховання слід приділити більше уваги. Але незважаючи на всі можливі недоліки дитини, вона повинна розуміти, що Ви любите саме її, а не її вміння чи вчинки.
Якщо Ви бачите, що дитині потрібна допомога – допоможіть, але тільки у випадку, коли вона готова прийняти Вашу допомогу чи просить про неї. Не відбирайте у дитині можливість вчитись на власних помилках. Звісно, якщо вони призводять (чи можуть призвести) до чогось небезпечного, втрутитись необхідно. Але в інших випадках нав’язування своєї допомоги робить дитину невпевненою у своїх силах та викликає бажання «вчинити навпаки». Будь ласка, зрозумійте:Ваша любов до дитини повинна підтримувати, а не пригнічувати її самостійність.
Зверніть увагу на емоційнє наповнення тих слів, з якими Ви частіше звертаєтесь до дитини. Воно позитивне, нейтральне чи негативне? Як дорослі, так і діти підсвідомо більше звертають увагу не стільки на те, що їм кажуть, як на те, яким тоном це кажуть. Позитивно побудоване прохання скоріш знайде відгук у вчинках дитини.
І намагайтесь не кричати. Справа в тому, що крик завжди сприймається як ознака невпевненості, низького самоконтролю. Людина, яка часто не стримує свої емоції, особливо негативні, не може бути авторитетом в очах інших (і в першу чергу – в очах власних дітей). Хоча крик батьків начебто ставить крапку у суперечці з дитиною, насправді це лише зовнішня «перемога».
Позитивне відношення до себе – основа психологічного розвитку та виживання кожної людини. Неможливо здобути задоволення від оцінки своїх досягнень іншими, якщо не відчуваєш за них власної гордості. Але для дитини самооцінка та оцінка оточуючих часто зливаються в одне ціле, тому не дивно, що вона прагне й бореться за позитивне відношення до себе. Оцінюючи себе через думку інших, вона вчиться самоаналізу. Тому будьте уважні, шановні батьки, коли висловлюєте дитині своє відношення. Намагайтесь не допускати того, щоб дитина почала асоціювати себе зі своїми недоліками чи поганою поведінкою. Наприклад, не кажіть, що дитина погана чи неввічлива, підкреслюйте, що «це був поганий чи неввічливий вчинок».
Дуже важливим у створенні гарних відносин з дитиною є довіра. Вона закладається змалку і є запорукою довгих та міцних відносин. Але навіть незначна доля брехні чи непорозуміння може знищити цей зв’язок. Тому ніколи не обманюйте дитину, навіть заради її спокою. Якщо Ви не бажаєте відповідати на будь-яке питання, краще дипломатично і в м’якій формі поясніть це дитині. Брехня близької людини залишає глибокий слід, і немає гарантії, що дитина правильно сприйме Ваші мотиви, навіть коли подорослішає. Вчиться поважати дитину: вона ж не річ і не іграшка. Крім того, якщо Ви періодично говорите дитині неправду, не дивуйтесь, коли вона почне брехати у відповідь.
Правила та заборони повинні існувати у житті дитини.Але ці правила мають бути об’єктивними, з урахуванням вікових та особистісних можливостей дитини.Крім того, їх повинна виконувати вся родина. Діти більше вчаться не тому, що ім кажуть, а тому, що вони бачать. Якщо, наприклад, серед батьків чи інших родичів часто виникають сварки та ще з використанням нецензурної лексики, то немає ніякого сенсу вимагати від дітей, щоб вони завжди вели себе ввічливо та виховано спілкувались. Дитина зрозуміє це або як нещирість з боку дорослих, або як те, що заборони існують лише для дітей. Тому привчайтесь бути прикладом для своїх дітей – інакше вони самостійно знайдуть собі кумира.
Правильно підібраний стиль пояснення правил та заборон не викличе сильного відторгнення з боку дитини. Завжди аргументуйте свої вимоги на такому рівні, щоб дитина могла їх зрозуміти. Тон повинен бути доброзичливим та роз’яснювальним, а не жорстким.
Якщо вже виникла потреба у покаранні, то його сила має відповідати мірі провини.Не виміщуйте власну образу чи гнів на дитині. Також не треба карати «під гарячу руку» або через великий інтервал часу. У першому випадку Ви можете не розібратись у ситуації та віднестись упереджено. У другому – покарання втратить в очах дитини зв’язок з вчинком.І ще одна важлива річ: карайте тільки за вчинки, а не за думки чи емоції, які відчуває дитина, навіть якщо вони Вам неприємні чи спрямовані проти Вас. Емоції та думки народжуються з якоїсь причини, вони наслідки проблеми, а не її основа.
Якщо дитина чує від Вас лише критику та зауваження, скоро вона просто почне ігнорувати Ваші слова. Неможливо нікого навчите, тільки караючи. Логічно, що якщо погані вчинки викликають вираження незадоволення, все позитивне, що зробить дитина, також повинне бути відмічено батьками.
Формування у дитини емоційно - позитивного ставлення до навчання
|
Інтерес до навчання може з'явитися у дитини лише, якщо з першого дня дорослі створять умови для формування у неї прагнення пізнавати, а також почуття обов'язку, відповідальності тощо. Важливе значення у формуванні у дітей цінностей і мотивів мають запитання дорослих. Якщо одразу після повернення малюка зі школи бабуся насамперед запитує: «Чим вас сьогодні годували?», дитина, не бажаючи того, поставить навчання на друге місце. Коли батьки маленького учня запитують: «Ти відповідав сьогодні?»; «Які оцінки одержав?»; «Тебе похвалила вчителька?», то у дитини, відповідно, формується інтерес до оцінки, похвали, а не до навчальної праці. З такою мотивацією перші невдачі у неї викличуть негативне ставлення до школи, оскільки школа не змогла задовольнити її амбіцій. Отже, першими і найголовнішими запитаннями батьків, які хочуть сформувати у дитини інтерес до навчання, мають бути: «Що ви сьогодні вчили на уроках?»; «Що ти нового дізнався?»; «Щонайбільше сподобалося?»; «А що виявилося складним?» тощо. Такі бесіди поставлять на перше місце навчальну діяльність як найважливішу в школі. Як відомо, ключем до будь-якого виду навчання є читання. Що ж робити у разі, коли дитина не хоче читати? Жоден учень не зможе залюбки робити те, що завдає йому неприємностей. Що робити, аби у дитини не виникла відраза до читання? З цього приводу можна дати батькам кілька найпростіших порад. o Не сварити за погане читання, а навпаки, захоплюватися ним, хвалити малюка за те, що сьогодні він прочитав краще, ніж учора. o Просити малюка читати щодня не тому, що він погано це робить, а тому, що вам дуже приємно його слухати, що, мовляв, у вас краще виходить приготування вечері, коли він читає вам на кухні. o Під час читання корисно зупинити дитину, висловити свої враження від прочитаного. Цим ви вносите у процес читання емоційно привабливий момент діалогу, допомагаєте зрозуміти текст і водночас даєте дитині можливість відпочити. o Не слід забувати, що дітям читати ще важко, і тому недоцільно змушувати читати одразу весь текст. o Якщо дитина не хоче читати, то не потрібно змушувати її робити це більш, ніж п'ять хвилин поспіль. Краще поділити завдання на невеличкі частини, між якими давати можливість відпочити. У такому разі дитина не перевантажується домашнім завданням і має можливість виконати його досконало та якісно. Усі перелічені прийоми рекомендується використовувати з перших днів навчання, адже виправляти негативне ставлення дитини до школи, яке вже склалося, значно важче, ніж сформувати позитивне. Найтиповішими причинами зниження інтересу у дітей до навчання є: • завищені вимоги батьків; • неадекватне оцінювання діяльності, догани в сім'ї та школі; • часті конфлікти з приводу навчання дитини. Великі надії щодо своєї дитини є природними: всі батьки бажають, щоб їхня дитина вчилася тільки на «відмінно», тим більше що й здібності має, і до школи добре підготовлена. Помилкою є те, що багато хто з батьків намагається навіяти дітям свої неабиякі сподівання: «Я в школі була відмінницею, тато вчився відмінно, і ти повинен бути відмінником!» Що приховує у собі така помилка? Слід пам'ятати, що самі тальки здібності та знання ще не гарантують шкільних успіхів. У дитини можуть бути не виховані працелюбність, уміння переборювати труднощі — навчання даватиметься їй нелегко. На фоні навіяних учневі великих сподівань будь-який бал, нижчий за «10», змусить її зненавидіти навчання, опустити руки, адже сприйматиметься як несправедливе покарання: «Я працював, старався, мені „9" поставили». Такий настрій заважає дитині поступово підвищувати успішність, тому що вона зорієнтована тільки на негативний успіх, якого чекають її батьки. Друга типова причина зниження інтересу до школи в молодших школярів зумовлена тим, що багато батьків мають неправильне уявлення про можливості дітей цього віку і схильні надто високо оцінювати успіхи своєї дитини. Те, що одна й та сама робота вдома викликає захоплення, а в класі оцінюється «задовільно», звісно позначається на ставленні до школи. Дитина дуже швидко робить висновок, що вчитель навмисне занижує їй оцінки, що до неї несправедливо ставляться в школі, її не люблять... Таким чином, батьки самі виробляють у дітей негативне ставлення до школи замість того, щоб своєчасно дізнатися про критерії оцінювання роботи учнів і скоригувати свої вимоги з вимогами педагога. Часті конфлікти з приводу шкільних невдач чи домашніх завдань не тільки завдають невиправної шкоди взаєморозумінню в сім'ї, не лише привчають дитину до сварок, псують її характер, негативно впливають на нервово-психічне здоров'я малюка, а й безпосередньо позначаються на навчальній діяльності. По-перше, навчання, що стало причиною домашніх сварок, втрачає привабливість в очах дитини; по-друге, страх перед невдачею (докорами, погрозами, покараннями) різко знижує вірогідність успіху в навчальній роботі. Конфлікти з приводу домашніх завдань виникають, якщо: • дитина зволікає з виконанням домашніх завдань: «Дві години йому можна довбати, що час сідати за уроки, а він і вухом не веде»; • невиправдано великі витрати часу на виконання домашніх завдань: «Годинами сидить, чим завгодно займається — тільки не уроками»; • незадовільна якість виконання завдань: «По сто разів змушую переписувати, й умовляю, і караю, а все робить будь-як. Йому бракує старанності». Цих конфліктів можна уникнути, якщо відразу встановити час початку виконання домашніх завдань і будь-що дотримуватися його. Тоді замість того, щоб боротися з невдоволеною дитиною і підкоряти її собі, дорослий може навіть виступати на її боці, разом із нею «підкорятися часові», розуміти дитину, співчувати їй, змушеній такого чудового дня йти не на прогулянку, а вчити уроки. Унаслідок такої зміни позицій стосунки батьків і дитини помітно поліпшаться, адже дитину розуміють, їй співчувають, просто нічим не можуть допомогти — вона сама призначила цей час! А головне — дотримання такого режиму занять протягом місяця допомагає виробити відповідне психологічне ставлення до часу: готовність до занять, яка виявляється в тому, що ігрова діяльність гальмується, а пізнавальні процеси активізуються. Значні витрати часу на виконання домашніх завдань пов'язані з тим, що молодші учні ще не вміють зосереджено працювати, часто відволікаються, виконують багато зайвої роботи. Але якщо в цьому віці не привчити дитину економити свій час, працювати на повну силу, то в майбутньому, коли обсяг домашніх завдань зросте, виконати їх буде просто неможливо. А щоб увага відволікалася якнайменше, необхідно організувати дитині постійне місце для занять — без ілюстрованих календарів, картинок і листівок під склом та іграшок на столі. Краще, щоб вона не сиділа біля вікна, з якого добре видно, як у дворі граються товариші. Обов'язковою умовою стосунків у системі «батьки — дитина» є взаємна повага й довіра. Дорослим варто бачити в дитині самобутню особистість, а не об'єкт виховних дій, шанобливо ставитися до неї, розвивати в собі вміння підійти до дитини з позитивною настановою. |
Десять речей, які повинні зробити батьки першокласника
1-го вересня
1. Ваша дитина хвилюватиметься. Прикрасьте її кімнату кульками, плакатом з веселим написом.
2. Приготуйте маленький подаруночок, барвисто оформлений, і покладіть поряд з подушкою.
3. Якщо Ви напередодні зібрали портфель, все одно ще раз зазирніть до нього разом з дитиною і покладіть ще якісь дрібні речі: комічну гумку, або незвичайний олівець.
4. Цього дня забороніть собі повчати дитину, підвищувати на неї голос. Не сердьтеся і не хмуртеся!
5. Відкладіть усі справи. Ви повинні бути поряд, коли дитина переступить шкільний поріг.
6. Скажіть своєму першокласнику, як добре і чудово він виглядає.
7. Повертаючись з дитиною зі школи, розпитайте, що їй сподобалось, похваліть її.
8. Увечері організуйте святкову вечерю. Запросіть бабусь, дідусів.
9. Не забудьте сказати дитині, як сильно Ви її любите.
10. Лягаючи спати, дайте слово і надалі бути до дитини таким лагідним, спокійним і уважним, як сьогодні.